Лако-красочные материалы — производство

Однією з характерних рис ФА машин високого та офсетного способів друку є суперрозвинута система живлення фарбою, при­значення якої — стабільне протягом усього часу друкування тиражу нанесення на ДФ рівномірного шару фарби, товщина якого може становити 4… 10 мкм. На рис. 1.2 зображено схему живлення фар­бою ДФ газетної офсетної ротації за допомогою трьох накочуваль — них валиків (НВ) діаметрами 125, 170 і 180 мм. Крім того, до скла­ду ФА входять ще дев’ять валиків та циліндрів. Якщо виміряти до­вжини кіл усіх циліндрів і валиків цього ФА, то сумарна довжина їх становитиме 5700 мм.

Вимога, яка спонукала до такої схеми ФА,- забезпечення рів­номірного тонкого шару фарби та підтримання сталої його товщи­ни на ДФ протягом усього часу друкування тиражу. Зрозуміло, що такі системи занадто складні, матеріаломісткі та вимогливі до точ­ності їх виготовлення.

Ю

Спосіб, за допомогою якого досягається товщина фарбової плівки близько 4 мкм, полягає у багаторазовому її поділі за товщи­ною (стосовно рис. 1.2 — у дев’ять разів) і витягуванні відповідної ширини фарбової смуги, яка надходить від живильного пристрою. Ця смуга подається за допомогою передавального валика, який, ко­ливаючись, забирає фарбу з дукторного валика, зануреного у фар­бову скриньку (ФС). Рис. 1.3 показує, що відбудеться, коли припу­стити, що живильний валик приймає смугу фарби завдовжки 57 мм

І завтовшки 0,4 мм від дукторного валика Тут можна навести ана­логію з еластичною фарбовою смугою завдовжки 57 мм. Якщо роз­тягнути її до 5700 мм (тобто в 100 разів), то ця еластична фарбова смуга може досягнути 0,4/100 = 0,004 мм своєї первісної товшини, тобто 4 мкм (при цьому розуміємо, що розтягування рівномірне).

Стає зрозумілим, що товщина фарбового шару 4 мкм ні в яко­му разі не вирішує проблему живлення фарбою ДФ в цілому. На практиці використовують різну кількість фарби залежно від насиче­ності зображення. Рис. 1.4 пояснює це простим прикладом. Нехай вісім газетних сторінок мають нести лише літери И та Н, кожну —

Її

Розміром у сторінку. При цьому їх можна розташувати в рядок або одну над одною, як це показано на рис. 1.4. Якщо виміряти їхні розміри в напрямку руху ЗМ, то виявляться дивовижні відмінності. Коли дві літери Ё йдуть одна за одною, пропорція чорного за стовпчиками становить 10 : 4 : 2 : 0.

Якщо дві літери Н ідуть одна за одною, то ця пропорція дорівнює 10:2:2: 10. Коли ж літера Н іде за літерою Р, пропорція становить 10 : 3 : 2 : 5.

Оь ОЛ Оа=а Оп=а

Рис. 1.4. До розгляду розподілу фарби на відбитку 12

Дукторний валик, що коливається, приймає фарбу лише рівно­мірним шаром через деякий час; місця, де споживання фарби більше, друкуються вже сірим, а не чорним. Місця ж, де споживан­ня фарби мале, будуть друкуватися занадто чорним. Тому залежно від площі задруковування по зонах необхідно подавати відповідну кількість фарби.

На рис. 1.5 зображено дукторний циліндр (ДЦ) 4 з дукторним ножем 1 і регулятором подачі фарби 2 зі скриньки 3 Якщо, напри­клад, є вісім таких регуляторів на сторінку, то при чотирьох ДФ їх буде вже 32. Легко бачити, що для нормальної компенсації подачі фарби при більшій кількості ДФ кількість регуляторів пропорційно зростає. До того ж у класичних живильних пристроях — машин ви­сокого та офсетного способів друку все вирішував друкар, який по­винен був підібрати правильне співвідношення подачі фарби за до­помогою регуляторів для кожної ДФ

Зі зміною ДФ при чотирифарбовому друці він мав знову підібра­ти товщину фарбового шару для кожної з форм. Однак за час виз­начення правильної подачі фарби велика її кількість витрачалася на недоброякісні відбитки.

З цієї причини швидкісні ротаційні газетні машини почали ос­нащати системами регулювання подачею фарби, якими керують за допомогою кнопкового пульта. Таким чином, друкар дістав мож­ливість за допомогою кнопок контролювати кожний регулятор по­дачі фарби, тобто додавати чи зменшувати кількість фарби. До то­го ж кожний регулятор мав індикатор і друкар міг бачити «профіль» фарбового шару для кожної ДФ на своєму пульті керування проце­сом друкування.

У таких системах друкар, користуючись денситометром, міг визначати оптичну густину відбитка з кожної ДФ і розрахувати потрібні товщини фарбового шару. Ці дані можна було ввести в комп’ютер, який в автоматичному режимі забезпечував регулюван­ня подачі фарби. Хоча подібні системи складні та дорогі, але вони знайшли широке використання в сучасних друкарських машинах.

Із порівняння принципових схем класичних живильних при­строїв ротаційних машин різних способів друку (рис. 1.6) випли­ває, що при глибокому способі друку (рис. 1.6, в) можна подава­ти фарбу на ЗМ у дозованій кількості залежно від глибини растро­вих комірок на ДФ. Такого ефекту не можна досягти ні при висо­кому (рис. 1.6, а), ні при офсетному плоскому (рис. 1.6, б) спосо­бах друку.

Однак спосіб глибокого друку з багатьох причин невигідний для друкування газет. Цей спосіб широко використовується для друкування високоякісних ілюстрованих багатокольорових вцдань.

Як випливає з рис. 1.6, в, при способі глибокого друку схема багатоваликового ФА із системою регулювання подачі фарби не за-

Стосовується. Тут закладено інший принцип. На рис 1.7 показано принципову схему ДА ротаційної машини глибокого друку. В ній на формному циліндрі (ФЦ) З растрові комірки різної глибини (залеж­но від тональності) наповнюються фарбою з надлишком із скринь­ки 5 через НВ 4. Надлишок фарби зчищається з поверхні ФЦ ра­келем 6. Під час друкування фарба з растрових комірок перено­ситься на поверхню ЗМ 2 під натиском пресового валика 1. Після друкування растрові комірки знову наповнюються фарбою, надли­шок якої знімається з поверхні ДФ ракелем. Таким чином, кожний відбиток здобувають завдяки новій порції фарби, що є в растрових комірках.

Звідси робимо висновок: якщо на циліндрі (валику) вигравію­вати растрові комірки однакової глибини, наприклад 4 мкм, і за­повнити їх фарбою, то такий циліндр завжди передаватиме одну і ту саму кількість фарби (однієї товщини), тобто дозовану кількість. Товщина фарбового шару залежатиме від глибини растрових ко­мірок.

Таку систему подачі фарби закладено в сучасних флексогра — фічних друкарських машинах (ФДМ), яка дістала назву анілоксової системи. Ця система аналогічна живильній системі машин глибо­кого друку. Основним елементом анілоксової живильної системи є анілоксовий валик (АВ). Це металевий валик, поверхню якого рас — тровано і покрито тонким шаром твердого хрому або кераміки.

Докладніше про АВ, еволюцію їх упровадження та переваги йдеться в гл. 3.