Лако-красочные материалы — производство

Система регулювання подачі фарби. Зональне регулювання фар­бового ножа здійснюється за допомогою різного підтиску його ок­ремих ділянок (зон) до ДЦ.

Відстань між ножем ДІД можна змінити не тільки прямим ре — іулюванням зональних гвинтів, а й бічним підтиском за допомогою сусідніх або навіть більш віддалених від ділянки гвинтів, що регу­люються.

На рис. 6.1 показано дозувальні фарбові пристрої з механізма­ми зонального регулювання, установленими роздільно, які можуть регулюватися незалежно один від одного.

На рис. 6.1, а зображено вузол зонального регулювання подачі фарби на АРМ фірми «Heidelberg». Ця конструкція за допомогою регулювального двигуна і тонкої металевої пластини забезпечує за­дану подачу шафу фарби на ДЦ

На рис. 6.1, б показано ніж ФА «Junimatig» фірми «Mьller Joha — nisberg», що примусово переміщується і складається з окремих пла­нок. Контроль зміщення кожної планки ножа під зусиллям шару фарби на ДЦ неможливий.

На рис. 6.1, в зображено аналогічний фарбовий дозувальний пристрій фірми «MAN-Roland», в якому дозування виконується за допомогою центрованих відносно ДЦ окремих ножів-ракелів.

У цих фарбодозувальних апаратах кількість фарби у скриньці ФА не впливає на її подачу. В звичайних апаратах, де регулювання кіль­кості фарби по зонах здійснюється за допомогою суцільного фарбо­вого ножа, майже відразу ж після заповнення скриньки ФА подача фарби уже відрізняється від заданої, особливо на середній ділянці. Ще одна перевага фарбодозувальних апаратів з роздільно регулю­вальними зональними елементами полягає в обмеженні подачі фар­би тільки в межах регулювальної зони завширшки близько ЗО мм.

Регулювання передавального валика. Друкар може ефективно керувати друкарським процесом тільки тоді, коли ФА добре відре­гульований. Передавальний валик передає з ДЦ смуги фарби, які регулюються за товщиною.

Кількість фарби, що передається в кожній зоні, регулюється зміною кутової швидкості та зазору, на який виставлено ніж ФА.

Передавальний валик регулюється так, щоб при великому куті повороту ДЦ на передавальний валик передавалася широка смуга фарби малої товщини (рис. 6.2, а). Якщо кут повороту ДЦ малий, то передається вузька смуга фарби великої товшини (рис. 6.2, б).

©Qi ©

Рис. 6.2. Схеми регулювання передавального валика 108

Тоді тонке регулювання передачі фарби неможливе. Слід маги на увазі, що чим тонша смуга фарби, тим ліпше її розкочування. Якщо ніж ФА щільно притиснутий до ДЦ (рис. 6.2, в), то в иьому місці фарба подаватися не буде.

При знятті смуги фарби з ДЦ передавальний валик залишає на ньому профіль знятого шару фарби. За виглядом цього профілю друкар може визначити, як треба відрегулювати фарбовий ніж, шоб при великому повороті ДЦ через щілину між фарбовим ножем і циліндром проходила необхідна кількість фарби.

Спрацювання ножа при його неправильному встановленні. Ніж ФА за допомогою зональних затискних гвинтів установлюється відповідно до необхідної подачі фарби. Занадто щільне встановлен­ня ножа призводить до його зшліфовування, особливо тоді, коли на широкоформатних машинах друкується малоформатна продукція. При цьому на бічних ділянках, куди фарба не подається, фарбовий ніж притискується занадто щільно до ДК, що призводить до погіршення якості друку.

Таким чином, між фарбовим ножем і ДЦ весь час має прохо­дити тонкий шар фарби, який є захистом від зшліфовуння фарбо­вого ножа.

Утворення смуг фарби на відбитках (шаблонування). У процесі друкування деяких сюжетів з великими ділянками зображення в се­редніх тонах і тінях або з великими плашками внаслідок взаємодії на НВ шару фарби малої товшини зі ЗР на відбитках можуть ви­никнути смуги фарби (шаблонування), що є дефектом друку.

Для того щоб запобігти виникненню шаблонування, необхідно:

• поліпшити конструкцію ФА (перший і останній НВ слід об­ладнати додатковими розкочувальними циліндрами);

• зменшити поверхневий натяг ЗР, наприклад додати до нього ізопропиловий спирт, і зменшити подачу ЗР.

Накочувальні валики та їх вплив на перехід фарби. Накочування фарбн на ДФ. Підготовлена фарба у ФА подається на НВ і наносить­ся ними на ДФ. Ця операція з технологічної точки зору — найважливі­ша, оскільки істотно впливає на якість відбитка. Накочування фарби на ДФ пов’язане з багатьма явищами, деякі з них були розглянуті вище.

Для операції накочування фарби на ДФ важливе значення ма­ють й інші фактори, зокрема: відношення довжин кіл кожного НВ до всієї сукупності НВ; довжина ДФ в напрямку її обертання; тов­щина шару фарби на НВ перед нанесенням її на форму; характер ДФ; конструкція формонесучої поверхні та ін.

Найбільш правильна передача лінійних розмірів та оптичних густин зображення на відбитку може бути досягнута тільки за умо­ви здобуття на ньому достатньо рівномірного фарбового шару тех­нологічно необхідної товщини. Рівномірному накочуванню фарби на ДФ перешкоджають різні технологічні фактори, а саме: темпе­ратура фарби та навколишнього повітря; зміна умов випаровуван­ня ЗР; нестабільність подачі фарби фарбопостачальною групою і нестабільність відведення її на ДФ, пов’язані з тим, що фарба пе­реходить на ДЕф, розміри і конфігурація яких у смузі контакту змі­нюються в межах циклу та ін. Внаслідок цього на відбитку місця­ми виникають коливання товщини фарбового шару, які погіршу­ють якісь зображення.

Кількісні показники накочування фарби. Коефіцієнт перенесен­ня фарби визначає пропорцію, в якій фарба передається з фарбо — несучої на фарбосприймальну поверхню. У друкарському процесі поняття фарбонесуча поверхня стосується тільки ДЦ, який періо­дично або неперервно виводить нормований за товщиною шар фарби з ФС, а фарбосприймальною поверхнею є ЗМ. Усі інші ро­бочі поверхні (валиків ФА, зокрема й накочувальних циліндрів ДФ, офсетного декеля) є проміжними, вони послідовно виконують функ­ції фарбосприймальної або фарбонесучої поверхні, сприймаючи фар­бу від елемента, який знаходиться ближче до ДЦ, і передаючи її елементу, розміщеному ближче до ЗМ.

Коефіцієнт перенесення фарби з однієї поверхні на іншу у від­сотках можна визначити за формулою

К —100, або *=-^1—100. й|+/!2 а;+й*

Де А{ і А£ — товщина шару фарби відповідно на валику і на пиліндрі перед входом у контактну зону; А'( і А"2 — те саме, тільки після про­ходження зони контакту. При цьому А’, + И’2= А" + И"г, але А" < А{, а А{ < А 2 (див. рис. 2.9).

Коефіцієнт використання поверхні ФЦ визначається як відно­шення довжини зображення форми /и до довжини кола ФЦ діаме­тром Б:

1 = 1и-100.

ГгО

Цей показник є одним з факторів, які визначають витрати фар­би в процесі друкування за кожний оберт ФЦ.

Амплітуда товщини фарби на формі. Неповне використання довжини кола ФЦ є наслідком як конструктивних, так і чисто технологічних причин. Воно може бути пов’язане з наявністю проміжків (пазів) і пристроїв, призначених для закріплення форм­них пластин. Ці неробочі ділянки ФЦ, а також самі ПЕф дес­табілізують процес накочування фарби, що може проявлятися як у межах повного оберту ФЦ, так і в межах кожного нового обер­ту НВ. Через це одним з параметрів, який дає змогу характеризу­вати нерівномірність накочування фарби, може бути амплітуда
товшини шару фарби на формі, яка у відсотках визначається за формулою

■100,

Ф сер

Де ^фпих’ ^фтіп * сер — відповідно максимальна, мінімальна і середня товщини шару фарби на формі в межах одного оберту ФЦ.

Крок товщини шару на формі. Це відношення максимального значення місцевої зміни товщини шару на формі до середньої йо­го товщини на ній. Тут мається на увазі саме максимальний, а не проміжний приріст товщини шару відносно заданої, або техно­логічно необхідної, товщини шару на даній ділянці форми в межах одного оберту НВ.

Крок товщини шару на формі у відсотках визначається за фор­мулою

^пф =—^^-ІОО.

Ф сер

Коефіцієнт подачі фарби. В машинах офсетного друку найчас­тіше використовують три або чотири НВ (або два НВ в анілоксо — вих ФА), які відповідно до їхніх функцій поділяють на дві групи (рис. 6.3).

Накочувальні валики IVі ///, які перші входять у контакт з ДФ при обертанні ФЦ У, утворюють фарбо подавальну групу Б, яка наносить на ДФ основну кількість фарби. Група валиків II — І (А) називається фарборозрієнювальною. Ці ва­лики, подаючи на форму деяку кількість фарби (меншу, ніж валики групи Б), од­ночасно розкочують її по поверхні ДФ рівномірним шаром необхідної товщи­ни, заповнюючи западини і «зрізаючи» виступи, що зустрічаються в межах ша­ру фарби, нанесеної на форму валиками групи Б.

Відношення кількості фарби, яка надійшла на форму від НВ групи Б (?ф£), до всієї кількості фарби, переданої на фор­му за один цикл, включаючи й фарбу, яка надійшла на форму від валиків групи А,
тобто д^А, називається коефіцієнтом подачі фарби Л, який у відсот­ках розраховується за формулою

Б—— 1(Ю

ЧфА +Я$Б

Як показує практика, на рівномірність накочування фарби по­ряд з іншими факторами впливає також коефіцієнт подачі фарби. Якісні відбитки здобувають при більшому надходженні фарби на ДФ через валики групи Б. Залежність між коефіцієнтом подачі фар­би та показниками нерівномірності її шару на ДФ зображено на рис. 6.4.

Рис. 64. Вплив коефіцієнта подачі фарби на амплітуду (а) і крок (6) товшини шару фарби на формі

Заштриховані області на обох графіках свідчать про те, що на­віть при однакових коефіцієнтах подачі Л значення амплітуди і кроку товщини шару фарби, тобто показники нерівномірності на­кочування фарби, для друкарських машин різних моделей різні. Проте це визначається не тільки і не стільки конструкцією ФА та кількістю НВ, а й іншими особливостями роботи друкарської ма­шини: загальною кількістю фарби, що накочується на форму; ма­теріалом і конструкцією форми; швидкістю накочування фарби та ін. Взагалі при збільшенні кількості фарби, що подається на ДФ валиками групи Б, обидва показники мають тенденцію до змен­шення, тобто відбувається підвищення рівномірності накочування фарби.

Таким чином, рівномірність і сталість товщини шару фарби, що накочується на ДФ, залежать від конструкції ФА, насамперед від кількості, геометричних розмірів і деформаційних властивостей його елементів, а також від кількості контактних зон.

Установлення фарбових НВ. На рис. 6.5 показано схему розміщення чотирьох (Д С, Е, /) фарбових НВ відносно роз­кочувальних циліндрів і ДФ. Усі валики, крім валика С, вста­новлені неправильно. Крім того, через слабкий натяг на ФЦ форма в момент контакту з ва­ликом В згинається в зоні А, і валик «стрибає» на підвищеній ділянці («хвилі») форми. Тому, перш ніж остаточно встановити НВ, слід перевірити, чи щільно ДФ прилягає до ФЦ.

Установлення фарбових НВ і регулювання положення їх під час роботи на різних типах друкар­ських офсетних машин описують­ся у відповідних інструкціях з об­слуговування цих машин.

Для практики необхідно до­бре знати основні положення, пов’язані з установленням НВ, і характерні ускладнення, що ви­никають у процесі друкування через неправильне встановлен­ня їх.

Накочування фарби на форму помітно змінюється тоді, коли НВ неправильно встановлені відносно розкочувальних циліндрів і форми. Це може призвести до полошіння і затінення на відбитку, а також до передчасного спрацювання ДФ та НВ.

Фарбові НВ встановлені правильно відносно розкочувальних циліндрів тоді, коли вони без фарби при слабкому притисненні до розкочувального циліндра можуть повертатися при обертанні його вручну. В процесі переходу фарби з одного валика на інший при правильно відрегульованому притисненні до розкочувального циліндра і нормальному контакті з ДФ фарбовий шар розгалу­жується майже навпіл. На рис. 6.5 такому розгалуженню відповідає тільки фарбовий НВ С.

Валик £ через занадто сильне притиснення в місці контакту з нещільно натігнутою на ФЦ формою в зоні А і ззаду цієї ділянки витісняє з неї шар ЗР. Форма зшліфовується валиком, мікрогео — метрія її поверхні та фізико-хімічні властивості швидко змінюють­ся. Шорстка поверхня форми при підвищеному притисненні до неї валиків і під дією ЗР руйнується, а її краї з плином часу починають затінювати.

Фарбовий НВ Е, сильно притиснений до розкочувального циліндра, передає при контакті з потовщеною ділянкою форми по­
тужний удар на розкочувальний циліндр в зоні В і навіть піднімає його з опори. Встановлений таким чином фарбовий НВ діє як галь­мо, оскільки різняться лінійні швидкості точок на його контактних поверхнях.

Результатом неправильного встановлення валиків є порушення нормального розгалуження фарбового шару між валиками та фор­мою, поява полошіння на відбитку, а також надмірне тертя між НВ та поверхнею форми.

Накочувальний валик /’установлено на рис 6.5 занадто далеко від розкочувального циліндра, тому на нього надходить недостатня кількість фарби. Під час роботи машини неправильне встановлен­ня цього валика виявляється появою на ньому глянсової ділянки.

Якщо встановлений таким чином валик Б друкарю не видно, то він своєчасно не побачить висихання фарби на ньому. При зми­ванні з поверхні валика засохлої фарби він очищується не повністю і в подальшому ділянка з висохлою фарбою виявляється появою білих цяток на відбитку.