Лако-красочные материалы — производство

Особливістю тамподруку є наявність об’ємного високоеластич — ного передавального елемента — тампона 4 (рис. 4.11), який послідовно контактує з ДФ 5 і задруковуваним виробом 7. При контакті з ДФ на поверхню тампона передається фарбове зобра­ження, яке при наступному контакті із задруковуваним виробом переноситься на його поверхню. Тампон переміщується вертикаль­но за допомогою механізму натиску. ДФ переміщується в горизон­тальній площині, нижче якої по осі переміщення тампона розташо­вується на столі 6, що повертається, задруковувалий виріб. ДФ закріплюється в кориті, що має скриньку, яка заповнюється фар­бою. Остання наноситься на ДФ за допомогою зрошувального ра­келя 2 і знімається з її поверхні очищувальним ракелем 3.

Основними факторами, які впливають на робочі перемішення виконавчих органів тамподрукарської машини, є розміри ДФ і ко­рита, в якому розміщуються форма та скринька для фарби, а також геометрична форма тампона. Остання в основному залежить від

Форми задруковуваного виробу і розраховується конкретно для кож­ного виробу.

Перехід фарби на ЗМ в тамподрукарському процесі суттєво відрізняється від таких способів, як високий і офсетний друк, оскільки, по-перше, при переході фарби з ДФ на тампон в безпо­середній контакт з поверхнею останнього потрапляють тільки віль­ні від фарби ділянки форми — ПЕф, в той час як фарба знаходить­ся в заглиблених растрових комірках. Отже, цей процес подібний до процесу переходу фарби при способі глибокого друку. І, по-дру­ге, при передачі фарби з тампона на задруковувану поверхню в без­посередній контакт з нею потрапляють як друкуючі, так і пробільні ділянки тампона.

Таким чином, у зоні фарбового та друкарського контактів при тамподрукарському процесі одночасно взаємодіють ЗМ, ДФ, фар­ба, ракель і тампон.

Друкарська форма — це фотополімерна пластина на металевій основі завтовшки до 1 мм або суцільна стальна пластина завтовшки до 10 мм. Найбільше застосування мають нині спирто — і водороз — чинювані фотополімери. Для більшості фотополімерних кліше по­стачаються фірмові розчинники-проявники.

Друкарську форму (заглиблені елементи зображення) здобува­ють на пластині контактним її засвічуванням через фотоформу за допомогою УФ ламп. Для кожних типу і марки пластин добирають

Оптимальний час засвічування, проявлення, задублювання. Вибір того чи іншого матеріалу для роботи грунтується, як правило, на фінансових та виробничих можливостях, особистих пристрастях друкаря, досвіді його роботи. Важливо зрозуміти лише одне — якість відбитка залежить безпосередньо від якості кліше.

Виготовлення ДФ на спеціальних фотополімерних пластинах — процес технологічно простіший і доступніший. Він дістав поширення ще й тому, що відносно недорогий, нешкідливий для навколишнього середовища і відзначається високою оперативністю при застосуванні.

Фотополімерна пластина для тамподруку складається зі світло­чутливого та стійкого до стирання фотополімерного шару завтов­шки 0,3…0,45 мм і стальної підкладки завтовшки 0,5… 1 мм. Процес виготовлення кліше включає експонування, проявлення, сушіння та додаткове експонування (задублювання). Металеві пластини з фотополімерним покриттям використовують за умов друкування малих і середніх тиражів від одиничних друкарських циклів до де­сятків тисяч відбитків. Глибина ДФ, виготовленої на фотополі — мерній основі, становить 0,015…0,03 мм.

У разі друку з форм, виготовлених описаними вище способами, можуть бути відтворені зображення найрізноманітнішої складності

— від штрихових, півтонових до тонових повноколірних.

Сталеві кліше. їх застосовують для друкування великих тиражів

— від десятків тисяч до мільйонів відбитків, тобто тоді, коли по­трібні велика тиражостійкість ДФ, однакова точність відтворення зображення протягом усього процесу друкування.

Процес виготовлення кліше включає хімічне знежирювання по­верхні пластини, накладання і сушіння копіювального шару, експо­нування фотоформи, проявлення та оброблення копії — травлення. Тиражостійкість такої ДФ сягає 2…З млн відбитків. Глибина фор­ми, виготовленої на основі стальної полірованої пластини травлен­ням, становить 0,025…0,045 мм.

Однак через складність і шкідливість технологічного процесу виготовлення таких ДФ, пов’язану з травленням хлорним залізом, такі кліше в малій оперативній поліграфії не використовують.

Взагалі ж незалежно від способу виготовлення ДФ формна пла­стина повинна мати розміри, які на 7…10 мм перевищують розміри зображення по периметру.

Тампон. Це пружноеластична ланка, що передає зображення з ДФ на задруковувану поверхню. Можливість процесу друкування, а також якісні параметри відбитка значною мірою залежать від влас­тивостей тампона — його твердості й еластичності, здатності спри­ймати і віддавати фарбу, стійкості до стирання, дії компонентів друкарської фарби та розчинників.

Тампони виготовляють з пружноеластичних матеріалів, здатних повертати після стиснення первинну форму без значних залиш­кових деформацій. Тампон повинен мати гладку поверхню, задану геометричну форму, що забезпечує контакт із ДФ і задруковуваною поверхнею без проковзування.

Застосовувані на практиці тампони виготовляють із поліурета — нових каучуків (силіконів). Тиражосгійкість таких тампонів стано­вить від кількох тисяч до сотень тисяч відбитків.

Розглянемо деякі фактори, які впливають на якість друку.

Ракель. У ручних верстатах ракель «забезпечує» фарбою ДЕф і видаляє її з пробільних ділянок; довжина ракеля має бути більшою за зображення на ДФ і дещо меншою за ширину друкарської ванни.

Тампон. Конфігурація та фізичні властивості правильно вибра­ного тампона (твердість) забезпечують якість приймання і віддаван­ня фарби, ступінь відтворення форми тампона.

Друкарські фарби. Залежно від особливостей відтворюваного зо­браження друкарські фарби повинні або мати значну вкривальну властивість, або бути напівпрозорими. Фарби мають бути високо­дисперсними, не містити абразивних домішок, добре заповнювати ДЕф і видалятися з ПЕф.

Вибір типу фарби залежить від природи задруковуваної поверхні та вимог до продуктивності процесу. Для різних типів матеріалів і поверхонь існують різні за властивостями фарби (наприклад, фарби для поверхонь, які їх вбирають; фарби для закріплення випарову­ванням, окисною полімеризацією тощо). Оскільки фарби мають різну в’язкість, для них застосовують відповідні розчинники.

Фарби повинні мати добрі оптичні властивості: яскравість, на­сиченість кольору, блискучість або матовість, а також друкарсько — технічні властивості: в’язкість, липкість, ступінь і час закріплення на відбитку.

Оригінал — макет. До факторів, які визначають точність відтво­рення тонового багатоколірного зображення, належать: умови виго­товлення фотоформи (кольороподіл і характер растра); властивості ДФ (режим оброблення та глибина ДЕф); характер поверхні ЗМ; умови проведення друкарського процесу (швидкість подачі фарби, точність суміщення). Використання поверхонь, що не вбирають фарб, забезпечує максимально точну передачу растрових точок.

Для підвищення продуктивності, поліпшення якості задрукову — вання складних поверхонь об’ємних виробів сьогодні широко за­стосовують тамподрукарські машини з ротаційною (три — або чоти­рициліндровою) схемою ДА, в яких тампонне облицювання розта­шовується на передавальному циліндрі, а ДФ може бути ФЦ гли­бокого друку. Отже, тамподрукарський ротаційний апарат має кон­струкцію, подібну до ДА непрямого глибокого друку, але облицю­вання тампонного циліндра відрізняється значно більшою елас­тичністю, ніж облицювання ОЦ. Спосіб нанесення фарби на ФЦ у гамподрукарських ротаційних апаратах такий самий, як і в ДА ро таційних машин глибокого друку.